ЖИТТЯ цієї літами молодої жінки, як на долонях випестуваний нею пишний букет із пломінких червоних троянд, ромашок, хризантем, гладіолусів, айстр, жоржин… За 28 років праці медичною сестрою на одному місці – в Нововоронцовській центральній районній лікарні – Олена Анатоліївна САХНЕНКО заслужила повагу й авторитет сотень (!) пацієнтів, людей у білих халатах і мешканців містечка Нововоронцовки та сіл, а також сусідньої Дніпропетровщини.
А 27 квітня, в День її народження, рідні, друзі та колеги-медпрацівники не обділять теплом і увагою. Дбайлива господиня оселі не один рік не тільки під небом, а й у горщиках вирощує рідкісні, з лікувальними властивостями кімнатні квіти.
Споконвіку відомо: життя людини – це чисте дзеркало її душі, відкриті шляхи-дороги до змужніння, кохання, вибору майбутньої професії, а з плином років приходять визнання й досвід. Аби посісти гідне місце в серед співгромадян, необхідно докласти світлий розум, працелюбність, милосердя і любов до ближнього, несхитну відданість рідній Вітчизні. Цими рисами володіє медична сестра Олена Сахненко.
— На початку 90-х років минулого століття я закінчила Нікопольське медучилище, — пані жінка замислилася на кілька секунд,напевно, пригадавши перші роки своєї професійної зрілості. – Отримавши диплом медсестри, не шукала легкого хліба в місті. Колишній, світлої пам’яті головний лікар нашої районної лікарні, орденоносець Василь Іонович Марченко запропонував попрацювати в дитячому відділенні, а вже за рік довірили кабінет лікувально-фізкультурного масажу. Чесно кажучи, переживала, чи зможу своїми руками зцілювати хворих. Мені дуже хотілося назавжди залишитися працювати в дружньому колективі лікарні та приносити людям користь. Цьому мене та мою старшу сестричку Оксанку навчили мама і тато. І хороші односельці стали для нас прикладом і гордістю за рідне село Хрещенівку…
Є чим пишатися Олені Сахненко. Їй, як не гірко, вже покійні батьки залишили про себе добрий спомин односельців і помітний слід у житті села та району. Батько Анатолій Андрійович Коротун закінчив Кримський державний сільгоспінститут, багато років сумлінно працював агрономом-ентомологом місцевого сільгосппідприємства. У ті далекі часи хлібороби Хрещенівки славилися багатим урожаєм зернових, овочів, технічних, баштанних та кормових сільгоспкультур, глибокою молочною рікою тваринницького містечка. Впродовж десятиліть трудівники обирали головою світлої пам’яті Миколу Федоровича Фузова, кавалера ордена Леніна та багатьох інших заслужених високих відзнак колишнього Союзу, області та району.
Мама Олени Валентина Василівна, отримавши на руки диплом про закінчення Херсонського державного педінституту, повернулася в рідну школу…викладати російську мову та літературу. Її любили й поважали діти та їхні батьки, цінували в учительському колективі та в районі. В ті роки в Хрещенівській десятирічці вчителювали відомі в херсонському краї педагог і нині визнана поетеса Лідія Глєбова, шанована людьми вчителька Ніна Диба та інші сівачі розумного й вічного на освітянській ниві окремо взятого села. А постійне творче горіння, виняткові працьовитість і ерудованість Педагога із великої літери були притаманними Майї Фузовій, дружині керівника сільгосппідприємства Миколи Фузова. Також світла пам’ять про цю вчительку зберігається в музеї та спогадах багатьох односельців, сотень її колишніх учнів і колег-освітян.
— Хочу поділитися про первістка моїх батьків сестричку золоту шкільну медалістку Оксану, — сказала Олена. — Вона ще зі шкільної парти мріяла стати лікарем. У ті роки по блату могли вступити до медичного вузу діти посадовців столичного, обласного та районного рівнів. А випускників шкіл сільської місцевості так «пересівали» у приймальній комісії та на іспитах, що й не насниться! Правда, перевагу віддавали абітурієнтам із хорошим атестатом про середню освіту та медалістам, котрі мали цільове направлення лікарень, із гербовою печаткою та підписом головного лікаря. Моя сестричка з високими оцінками пройшла нелегкі випробування! Це стало знаковою подією не лише для села та випускників рідної школи, а також району. Її телеграму про успішну здачу вступних екзаменів читали-перечитували батьки, сусіди. Оксанка працює лікарем-офтальмологом однієї із клінік міста Нікополя. Її поважають за професіоналізм, чуйність до людей.
З дня у день, не прокладаючи рук, працювати масажистом лікарні за приписом лікарів – нелегка й непроста справа. Гадаю, нема потреби переконувати у відповідальності, яку на себе бере медсестра Олена Сахненко. Коли автор у неї поцікавився скільки, за більш, як чверть віку вчинила масажних процедур, жінка одразу не відповіла.
— Рахунок іде на тисячі! Так, так, анітрохи не перебільшую! – Олена поклала на стіл недочитаний медичний журнал, у якому йдеться про сучасні досягнення вітчизняної медицини в лікуванні масажем, — радикуліту, невралгії, остеохондрозу, різних травм, захворювань спини та хребта.
Статистика справді вражає! Медсестрі доводиться робити хворим масажі після переломів та різних травм. І дитячі оздоровчі масажі мають місце.
— Олено Анатоліївно, дозвольте поцікавитися, як Ви себе почуваєте після досить напруженого трудового дня? – запитую.
— Перші місяці праці масажистом для мене стали тяжкими: цілі ночі «ломило» й «крутило» руки та ноги, — не приховувала. — Дуже відповідальну ношу я взяла на себе, і ні за яких обставин не могла припуститися помилки або попроситися на іншу посаду. З часом прийшов досвід. Не цуралася порад досвідчених лікарів та медсестер. Здобуті життєвий та професійний багаторічний досвід зовсім не означають, що все вмію і знаю. Не секрет, що після десятьох за день процедур інколи болять руки, спина. Та мій організм звик до фізичних навантажень. Наступного дня все приходить у норму. І я намагаюся так зцілювати хворих, аби раділи життю, своїм рідним та близьким, життю!…
Працю масажиста районної лікарні можна порівняти хіба що з вантажником, котрий за трудовий день на своїх плечах і руках переніс тонну вугілля або цегли. Поміркуй, шановний читачу, яких зусиль і розуму докладала й сьогодні не шкодує жінка, аби не лише привітливим словом заспокоїти хворого, а й подарувати йому таке бажане зцілення від тяжкої хвороби. Олені тепло дякують дорослі та діти.
— Не один рік відчуваю всебічну підтримку головного лікаря Олега Діденка,завідуючих відділеннями ЦРЛ, лікарів, медсестер! – задоволена Олена. – Зокрема, завідуючий травматологічного відділення Євгеній Панасенко, лікарі Наталя Євич, Лілія Кордис, Ганна Гладнєва, медсестра Інга Дрель та багато інших живуть і працюють на варті здоров’я тисяч мешканців району.
…ІЗ РОДИННОГО ЗАТИШКУ черпає сили й наснагу в праці одна з кращих медсестер місцевої лікарні Олена Сахненко. Її невтомні у праці чоловік Олександр і первісток Владислав, учень 2-го класу Нововоронцовської ЗОШ№1 Сергійко – міцна опора та світлі надії.
— Старшенький синок Владислав закінчив Нововоронцовську ЗОШ№1. Робітничу професію здобув у Нікопольському ПТУ№42. На хліб чесно заробляє, працюючи контролером Нікопольського РЕМу і ЕЗ, — обличчя щасливої жінки-матері осяяла радісна посмішка. – Сергійко — наймолодший у нашій сім’ї. Як і брат у минулих роках, навчається у ЗОШ№1.Тягнеться до техніки. Любить допомагати татові лагодити машинерію!
Недарма ж мудрі люди кажуть: «Які батьки, такі й діти!». В переважній більшості, приклад тата й мами та рідні у серцях їхніх нащадків проростає позитивними рисами працелюбності, чесності, людяності, відданості світлим ідеалам Української держави.
Журналіст попросив головного лікаря КНП «Нововоронцовська центральна районна лікарня» Олега Євгеновича ДІДЕНКА дати оцінку ролі та місцю в трудовому колективі Олени Сахненко. «Олена Анатоліївна Сахненко – одна з кращих медсестер із немалим трудовим стажем і багатим досвідом роботи, — резюмував пан Олег. — Раз на 5-ть років медсестра навчається на курсах підвищення кваліфікації на базі оздоровчого спортивно-лікувального комплексу обласного центру. Їй присвоєно першу кваліфікаційну категорію. Неодноразово за високий професіоналізм та багаторічну сумлінну працю районною владою, адміністрацією лікарні невтомна в праці жінка заохочувалася грамотами та подяками. Її цілком заслужено поважають мешканці Нововоронцовщини, колеги по роботі.»
Микола ГУРЕПКО, член Національної спілки письменників і Національної спілки журналістів України,журналіст об’єднання журналістів ГО «ЖУРНАЛІСТИ ПРОТИ КОРУПЦІЇ»( м.Київ).
Фото автора.
ВІД РЕДАКЦІЇ: АВТОР матеріалу за журналістську і письменницьку працю удостоєний державної нагороди, відзнаки Президента України, медалі «ЗА ПРАЦЮ І ЗВИТЯГУ», Почесної грамоти Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом», десятків інших відзнак.
