Про шановану на Херсонщині та за її межами людину, директора ПрАТ «Придніпровське», Миколу Гнатовича Світличного сказано й написано багато. Це легендарна особистість, а його багаточисельні нагороди, звання — дійсно заслужені. Його життєвий шлях – це роки служіння державі, своїй рідній землі, людям. Не секрет, що патріотами вважають себе сьогодні ті, хто роками не платить податки взагалі або робить це мінімально, хто нічого не створив для інших, хто винищує природу і живе винятково власними інтересами. Дехто вважає себе патріотом, обливаючи брудом у соціальних мережах посадовців різного рівня, не думаючи, що від таких репостів ні пенсіонеру, ні воїну, ні будь-якій людині толку ніякого. М.Г.Світличний ніколи не бив себе в груди, називаючись патріотом держави, але, на моє глибоке переконання, таким він є. Адже сплата податків господарством, яке він очолює майже 45 років, є одним із головних пріоритетів. Микола Гнатович — надзвичайно відповідальна людина перш за все перед працівниками соціальної сфери, пенсіонерами, військовими, правоохоронцями, іншими категоріями працюючих, які фінансуються з бюджетів різних рівнів. Я не буду озвучувати суми податків, сплачених придніпровцями за всі ці роки, а це мільйони гривень. Лише військового збору з часу його введення сплачено 1 мільйон 250 тисяч гривень. Аби кожен гектар землі району, області, держави з орендованих чи оброблених самостійно мав таку віддачу, не було б проблем в освіті, медицині та інших сферах. На жаль, добровільно декларувати свої доходи від землі фізичні особи не поспішають. Висока відповідальність М.Г.Світличного за сплату податків дає підставу говорити про його патріотизм.
2 березня 1976 року він очолив напівзруйнований радгосп «Придніпровський». Відсутність дисципліни, 5 виробничих об’єктів за межами села, бездоріжжя в селі та на виробництві — така спадщина йому дісталася. Тому шлях у 45 років був важкий, але його результатом стало створення сучасного високорентабельного господарства — одного з найкращих на Херсонщині. Це важка праця керівника, його команди, трудівників різних професій. Сьогодні, коли від колишніх комплексів, мехтоків та мехзагонів, інших об’єктів не залишилося і фундаментів, у ПрАТ «Придніпровське» щорічно купляється нова сучасна техніка, будуються склади і ангари, працюють свинотоварна та вівцеферми. Як і раніше працює пекарня, їдальня, де організовано харчуються працівники.
Звичайно, не все так просто. Кожен третій житель села сьогодні — пенсіонер. Господарство залучає до роботи кваліфіковані кадри з Дудчан, Гаврилівки, Михайлівки, Хрещенівки та інших сіл. Чотирьох працівників прийняли до колективу після ліквідації дитячого санаторію. Двічі на місяць виплачуються аванс та заробітна плата, як кажуть, число в число. Найголовніше, що все це офіційно, в правовому полі, з відрахуванням до Пенсійного фонду, а це дає можливість у майбутньому надіятись на забезпечену старість. Не секрет, що в багатьох колишніх працівників господарства, які працювали в тваринництві, механізаторами, спеціалістами пенсія набагато вища за мінімальну, тому що був і залишається високий рівень заробітної плати. Микола Гнатович дбає не лише про пенсіонерів товариства, своїх орендодавців, а й підтримує, зокрема матеріально, раду ветеранів села, активно співпрацює з її головою Р.І.Білоус. За всі роки керівництва багато зроблено для покращення умов праці людей, їхнього побуту. Достатньо подивитися на інтер’єр їдальні, щоб переконатися, що це дійсно правда.
М.Г.Світличний є справжнім патріотом рідного села. Для всіх жителів за його ініціативою зроблено дійсно багато. Добре пам’ятаю 1985 рік: країна переживала системну кризу, інфляція, пусті прилавки магазинів стали нормою того часу. Микола Гнатович, розуміючи, що іншого шансу не буде, розпочав здавалося б нездійсненну справу — капітально відремонтувати існуюче приміщення та добудувати 12 класних кімнат, спортивну залу, їдальню, майстерні середньої школи.
Декілька поїздок до високих столичних кабінетів, залучення відповідального підрядника, робота будівельників «Придніпровського» з 6.00 до 22.00 дали фантастичний результат. Усе задумане було побудовано за три місяці літа! Сам керівник постійно перебував на об’єкті, слідкував за ходом робіт. І ось уже 35 років новоолександрівські діти мають у своєму розпорядженні одні з найкращих на Херсонщині спортивну, тренажерну та актові зали, їдальню, навчальні кабінети. Те, що навчальний заклад за результатами ЗНО останніх чотирьох років є найкращою сільською школою області, є і заслуга Відмінника освіти України, М.Г.Світличного, адже це і його школа. Тут до війни працював батько, Гнат Степанович, 35 років віддала закладу дружина, Ганна Прокопівна, тут навчалися діти і старший онук — Микола. Того ж року закінчили асфальтувати вулиці та виробничі об’єкти, капітально відремонтували будинок культури, який і сьогодні є окрасою села, де опалюється мала глядацька зала й кімнати для репетицій. У 1990 році здано нове приміщення дитячого садка: з’явилася можливість перенесення великого музею села, а для дошкільнят та першокласників там дійсно велике роздолля. І всі ці роки школа–дитячий садок отримувала солідну фінансову підтримку для зміцнення матеріальної бази закладу, транспортну допомогу, будівельні послуги. Микола Гнатович ніколи не ділив дітей на своїх і чужих. Абсолютно всі учні школи та вихованці дитсадка на День Святого Миколая отримують солодкі подарунки. За винятком цього року, через пандемію, не фінансувався традиційний День села, який відзначається 14 жовтня. Десятки років займається Микола Гнатович благодійною діяльністю. Важко перерахувати всіх, кому була надана допомога за всі ці роки. Школи, лікарні, СПТУ, більшість сіл району, окремі жителі — це лише частина тих, кому допоміг Світличний М.Г. Одразу розчарую тих, хто буде говорити, що це гроші від землі орендодавців. А що у Новоолександрівці земля краща? Далеко, що ні…
А що одне «Придніпровське» орендує земельні паї?
Із гідністю виконував Микола Гнатович обов’язки депутата, зокрема чотирьох каденцій обласної ради. І не просто відсиджувався, а завжди відстоював інтереси сільгоспвиробників свого рідного району.
Восени 1975 року я вперше в складі археологічної експедиції приїхав на Херсонщину. Тоді мене шокувала велич двох морів, велика вода Каховського водосховища, баштанні поля та виноградники, яких в житті не бачив ніколи. І коли через два роки з’явилася можливість працювати в Новоолександрівці, я погодився не вагаючись. Мої друзі в Полтаві не вірили, що тут ходять стада оленів, табуни диких кабанів, зайців і навіть диких кролів, літають зграї фазанів.
Вразила мене і велич замку Фальц-Фейна, колосальні рибні запаси. Що ми маємо сьогодні — і говорити боляче. Витоптано, винищено, вирубано, виловлено, вистріляно унікальну природу, ціни якій не було. І все це не без допомоги так званих «патріотів», які і самі старалися і інших загукували.
М.Г.Світличний згуртував навколо себе однодумців, які об’єднались у мисливське громадське товариство, яке найближчим часом буде перейменовано в «Новоолександрівське» за назвою одноіменної ТГ. Це прозора організація зі своїм статутом, реєстрацією, бухгалтером, банківськими реквізитами, обов’язковими членськими внесками. На противагу бракон’єству, нічному полюванню з-під коліс, часто навіть з автоматичної зброї мисливці протиставили чергування на угіддях, підкормку тварин та птиці, закупку молодняка, доступ до водопою. І нічого, що багато скептиків у новоствореного невеликого степового ставу, але, дай Бог, щоб вода там затримувалася хоч на невеликий період, бо це спасіння для степової фауни. А кожен із нас повинен запитати себе. А що я зробив корисного для природи? Адже далі так бути не може. Членами громадської організації є не якісь «залітні» товстосуми, а жителі сіл району, люди різного віку та професій. Головне, що є вже перші результати, збільшується кількість степової фауни. І це дійсно приклад патріотизму керівника, його сучасний цивілізований підхід до даної справи.
На закінчення хочу сказати наступне. Я не є рупором та ідеологом конкретних людей. У моєму житті були керівники, а не «патрони». Я абсолютно незалежна самостійна в своїх діях і словах людина. Нагадаю, що ні я, ні наші сини за рахунок господарства не навчалися, паю не маю, будинку мені не будували. Батьки дружини — прості робітники, зокрема мама все життя тяжко працювала свинаркою. А сама дружина багато років щоденно фізично працювала на пекарні. Але я надзвичайно люблю своє село, його людей, вдячний долі, яка мене сюди колись привела.
Горджуся тим, що більше 40 років знаю, працюю, спілкуюся з Миколою Гнатовичем Світличним. Дорожу дружбою з його родиною, для мене він — безумовний авторитет, приклад люблячого і відповідального батька і дідуся. Усі ці роки намагаюся брати приклад із Миколи Гнатовича, намагаюся щось корисне зробити для людей.
8 листопада директору ПрАТ «Придніпровське»,
Світличному Миколі Гнатовичу виповнюється 80 років.
Жителі села, ветерани праці, колектив школи — дитячого садка щиро вітають Ювіляра. Спасибі Вам за патріотизм, за все, що зроблене для людей. Хай Бог береже Вас і родину від негараздів, дає здоров’я і довгі роки життя.
В.М.Береговий, ветеран педагогічної праці
