15 листопада минуло 40 днів як відійшла за межу Вічності донька-красуня своїх тата й мами, любляча та ніжна дружина, турботлива багатодітна матуся, бабуся та прабабуся, виняткової працьовитості, незрівнянної людяності й самобутнього таланту, впродовж десятиліть незмінна завідуюча Трудолюбівського сільського клубу ВІРА ПЕТРІВНА ЯРОШЕНКО зі степової Трудолюбівки Нововоронцовського району на Херсонщині. Дуже гірко, 27 жовтня у велику дружню родину Ярошенків знову увірвалося ще одне непоправне горе: назавжди відійшов у вічні світи, з яких іще ніхто із землян не повернувся, — син своїх батьків, коханий чоловік, турботливий тато, дідусь і прадідусь, невтомний трудівник ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ ЯРОШЕНКО. Не витримало його серце, так згорьоване непоправною втратою коханої дружини Віри, з якою понад півстоліття прожили в любові, мирі, злагоді та щасті. Слід нагадати: 19 листопада 2017-го дійсно зразкова подружня пара Віра і Володимир Ярошенки стали на ювілейний «золотий» весільний рушник! На сімейному торжестві за участі своїх двох синів та трьох донечок, онуків та близьких друзів.
МЕШКАНЦІ СТЕПОВОЇ ТРУДОЛЮБІВКИ, заквітчаної весняним розмаєм полів, садків та левад, налитої літніми життєдайними соками землі-годувальниці з мільярдами дозрілих колосків хлібів; з довгожданими дощами, принесеними на крилах вітровіїв, а також рідні, друзі, працівники культури та аматори сцени району, господарники,керівники різних рангів, друзі екс-редактори Нововоронцовської райгазети «Вісті» Ганна Кшановська, Світлана Цибанова, її журналісти, екс-начальник відділу культури та керівник народного аматорського колективу працівників культури «Осіннє золото» Валентина Саланська — всі, кому довелось на звивистих життєвих шляхах перетинатися зі світлої пам’яті Людиною – Вірою Петрівною Ярошенко – поважали її щедро обдаровані Творцем Всесвіту беззавітну любов до власної родини та рідної землі,виняткову працьовитість, самобутній талант і непідробну доброзичливість!
Серця односельців і всіх, хто з цією жінкою працював або був просто знайомий, заполонили її вміння спілкуватися зі людьми різних поколінь та прислухатися до думки інших, скромність. Не зітруться з людської пам’яті її щира любов до синів та доньок, онуків та правнуків, відкрите для добра й милосердя серце люблячої і турботливої жінки-матері, бабусі, прабабусі, вмілої господині, її повага до людей та відданість Українській державі.
Невичерпною ніжністю й піклуванням ця з полум’яним серцем Жінка-матір оточувала чоловіка Володимира, їхніх п’ятьох дітей, рідню, невісток, зятів, сватів, внуків та правнуків! А також зігрівала серця односельців колоритним музичним обрамленням цікавих масово-розважальних заходів у клубі та щирою повагою до них. У вічної світлої пам’яті Віри Петрівни та Володимира Григоровича 16 онуків, 2 правнучки та 1 правнук! Неможливо назвати імена всіх людей, котрих Віра десятиріччями зігрівала в прикрі хвилини життя підтримкою, підбадьорювала материнським словом, віртуозною грою на баяні, радуючи милосердям і безкорисливістю, а за необхідності підставляла своє плече.
Наша землячка Віра Петрівна Ярошенко, мама п’ятьох дітей, у 2013 році була серед тих ста (!) матерів-героїнь Херсонщини, котру Указом Президента України від 24 серпня, №441/2013 було удостоєно високої державної нагороди, почесного звання «Мати-героїня» «ЗА МАТЕРИНСЬКУ САМОВІДДАНІСТЬ, НАРОДЖЕННЯ І ЗРАЗКОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УМОВ ДЛЯ ВСЕБІЧНОГО РОЗВИТКУ».
Первісток подружжя Віри та Володимира Ярошенків Сергій успішно закінчив Миролюбівську середню школу,за веління серця здобувши професійну освіту. Строкову військову службу проходив у складі Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. За тисячі кілометрів зберігав у серці синівську любов до України, малої батьківщини та рідних. На Сергія та його бойових побратимів багато разів чекала смертельна небезпека в кровопролитних боях із лютим ворогом.
Військовослужбовця Сергія ЯРОШЕНКА «За умілі, ініціативні і сміливі дії в бою, що сприяли успішному виконанню бойових завдань та відмінну службу» було удостоєно медалі СРСР «За бойові заслуги», Почесної грамоти Верховної Ради Союзу РСР, медалі «Від вдячного афганського народу» – всього до десятка заслужених нагород за мужність і відвагу.
Сергій сумлінно працює на одній із фірм із перевезення вантажів у місті Києві. А його дружина Юлія — вчителька початкових класів Нововоронцовської ЗОШ №1.
Їхні серця радістю й теплом зігрівають діти Максим – учень цієї ж школи, Гліб — вихованець ДНЗ №1 «Сонечко».
І молодшого брата Володимира, тезки тата, біографія схожа на життєвий шлях старшого сина подружжя Ярошенків та ровесників! На щастя, йому не довелось ризикувати життям в афганському пеклі кровопролитної війни! А сьогодні він поруч із старшим братом чесною працею заробляє на хліб насущний. Сини Віри та Володимира Ярошенків ніколи не забувають батьківську науку,а навпаки, доброзичливі, працьовиті, чесні, відповідальні та щедрі душею. Посідають гідне місце у трудовому житті нової України, ставши визнаними майстрами своєї справи! Цьому ж Володимир разом із дружиною Валентиною навчають своїх дітей Юлію та Олександра.
Старша з трьох доньок подружжя Віри та Володимира Ярошенків Олена (по чоловікові Гроза) добре закінчила Херсонський державний аграрний університет. Вона за фахом бухгалтер. Як і літами молодші за неї сестри Неля та Людмила, стала люблячою дружиною та матір’ю. І фінансист вона високого класу! Працьовиту родину Гроз заслужено поважають у селищі Білій Криниці на Великоолександрівщині. Олена зі чоловіком Сергієм вивели в люди синів-орлів Володимира та Сергія.
…ПЕРЕД ТИМ, як удруге в своїй журналістській практиці написати про подружжя Віру Петрівну і Володимира Григоровича Ярошенків та їхніх дітей, не міг не пригадати свою першу розповідь про Віру, сумлінну й талановиту трудівницю — завідуючу одного з кращих у районі та області сільського клубу, люблячу дружину й маму. Також приємно пригадати і перше ділове знайомство з цією розумною жінкою.
Після спілкування, що дійсно справило дуже приємне враження, 2 листопада 1991 р. опублікував у головній на той час газеті Херсонщини – «Наддніпрянська правда», на тематичній сторінці «СУБОТНЯ СВІТЛИЦЯ», під рубрикою «ТАЛАНТИ ТВОЇ, ХЕРСОНЩИНО» розповідь «СОТНІ ПІСЕНЬ ВІРИ ЯРОШЕНКО» зі світлиною.
Ніколи не зітреться з пам’яті як на редакційній «літучці» головний редактор газети,член Національної спілки журналістів України, а через роки заслужений журналіст України Владислав Іванович Добуш тепло відгукнувся та порадив мені, молодому журналісту, частіше відкривати для сотень тисяч читачів обласної газети імена таких шановних сільських працелюбів як Віра Петрівна!. Звичайно ж, врахував побажання Головного!
Й, напевно, її величність Доля розпоряджалася так, що багато разів,як журналіст обласних газет «Наддніпрянська правда», «Поле» та «Новий день» і письменник, спілкувався та навіть радився з різних життєвих питань із мудрою степовичкою — хранителькою сімейних цінностей, музичної та пісенної творчості села Трудолюбівки та району.
Її безцінний життєвий досвід окрилював та звеличував багатьох людей, із котрими працювала пліч-опліч або спілкувалася! При неодноразових зустрічах у Нововоронцовці, в характері цієї жінки-трудівниці, авторитетної працівниці культури району, не міг не відкрити для себе такі позитивні риси як її безмежну любов до родини, повагу до символів Української держави, односельців, уміння врахувати думку інших та коректно донести власну на користь загальній справі.
Не без болю в душі пишу ці рядки, гортаючи пожовклі від часу газетні публікації про одного зі знатних культпрацівників району Віру Ярошенко. Чи не найпомітнішим для сотень читачів Нововоронцовської райгазети «Вісті» за 21 листопада 1998 р. став нарис «Я щаслива, бо маю такого чоловіка…» — про шановану людьми родину Ярошенків, зокрема Віру Петрівну та її чоловіка Володимира Григоровича, авторства талановитого редактора, члена Національної спілки журналістів України Світлани Цибанової.
Витяг із публікації Світлани Цибанової це — хвилюючі рядки-спогади Віри Петрівни про 30 років подружнього життя: «— Я тоді працювала вихователькою в дитсадку, а Володя – симпатичний, білявий хлопець після армії очолював сільський клуб, — поділилася В.П.Ярошенко. – Я так гарно грала на баяні.
Тож у художній самодіяльності були разом. Побралися в листопаді і на все життя. Спочатку, як зійшлися, не було нічого. Але якщо лад — то все буде. Довели помаленьку до порядку довоєнну хатину, обхазяйнувалися. Маємо все за 31 рік спільного життя. Вже відсвяткували срібне весілля, мріємо зустріти в парі і золоте….». Або ще: «Зустріти такого чоловіка (Володимира, – Авт.) — це найбільше щастя на світі. І якщо воно подароване тобі – то будеш і в п’ятдесят найлюбішою, коханою, найкрасивішою. Саме такою знають і бачать Віру Петрівну Ярошенко в Трудолюбівці, всі її знайомі в селищі і по району. І від наших жінок її вирізняє те, що вона щаслива. Саме сімейне щастя допомогло їй і Володимиру Григоровичу дочекатися з Афганістану сина Сергія, який служив там 3 роки, народити у 38-и і 40-річному віці двох доньок – Нелю і Люду, які нині відмінно навчаються у Любимівській школі. Тепер Віра Петрівна і Володимир Григорович мають уже й 4 онуків. Всіх дуже люблять і леліють, а діти ростуть розумними, скромними. Дуже трудолюбивими…».
ЦЕ БУВ ТАКИЙ ДАЛЕКИЙ ТА… БЛИЗЬКИЙ 1998 РІК.
…Спадкоємці трудової слави тата і мами – дві молодші доньки — також заслужили повагу й авторитет, ставши зразком служіння людям і нашій державі!
Середульша донька подружжя Ярошенків Неля (по чоловікові Коляда) здобула вищу освіту в Херсонському державному університеті, працює заступником директора з виховної роботи Нововоронцовської ЗОШ №1 викладаючи історію та правознавство. Назва її малої батьківщини села Трудолюбівка говорить сама за себе!І донька Віри та Володимира Ярошенків заслужила повагу та авторитет завдяки працьовитості й вірі в добро. Її роль та місце в учительському та учнівському колективах загальноосвітньої школи високо оцінюють колеги й директор школи Олена Володимирівна Семеліт, у жовтні ц.р. обрана депутатом Нововоронцовської територіальної громади! Про Нелю Володимирівну та її знатну родину в 2019 році вміщена стаття в довідково-краєзнавчій енциклопедії «НОВОВОРОНЦОВЩИНА-ПЕРЛИНА УКРАЇНИ».
З випускником Національної металургійної академії України, старшим майстром Нововоронцовської дільниці Високопільського РЕМ і ЕЗ Андрієм Анатолійовичем Колядою Неля поєднала свою долю. Він працелюбний, авторитетний у трудовому колективі, серед керівників підприємств, установ та організацій, фермерів та мешканців селища Нововоронцовки, сіл. Молоде подружжя зігріте земним щастям і радістю завдяки своїм діткам Владиславові та Софійці, учням Нововоронцовської ЗОШ №1 і донечці Златі, вихованці ДНЗ№1 «Сонечко» Нововоронцовської територіальної громади.
Молодша донечка Ярошенків Людмила (по чоловікові Нехлюда) любляча, як і її покійна матуся та сестри, дружина та мама своїм діткам. Закінчила Криворізький економічний інститут: дипломований маркетолог і вчитель економіки. А ще Людмила здобуває другу вищу освіту: четвертокурсниця Криворізького державного педагогічного університету. Її майбутня професія — вчитель біології. Зі своїм чоловіком Максимом, працьовитим і відповідальним майстром Високопільського РЕМ і ЕЗ, виховують синочка Родіона, учня 2-го класу Нововоронцовської ЗОШ№1 та донечку Камілу, вихованку ДНЗ №1 «Сонечко» Нововоронцовської ТГ. Максим успішно закінчив Херсонський національний університет за фахом «Електронні машини та апарати». Первісток подружжя Родіон успадкував від своєї бабусі Віри Ярошенко любов до сценічної творчості. Хлопчик чудово грає на фортепіано!
Молоде подружжя Людмила та Максим Нехлюди, як виноградар лозу, ростить розумненьких діточок,а також дбайливо господарює на власній садибі. На вулиці Воронцова селища Нововоронцовки обійстя Нехлюдів – одне чи не з найошатніших! А ще сім’я дуже радіє близькій рідні та друзям, котрі коли-не-коли завітають у гості! Людочка докладає немало зусиль, аби кожна зустріч з ними дарувала тепло і радість, запам’яталася. Ще років зо три тому Людмила поділилася зі журналістом, що саме завдяки своїй мамі Вірі Петрівні вона вміє готувати найсмачніші страви, не обійшовши турботою й ніжністю коханого чоловіка та ріднесеньких діточок. І ввічлива з людьми!
— Я, мої сестрички й братики могли зателефонувати нашій матусі в будь-який час із різноманітних питань, — сплакнула Люда. — У неї завжди були напоготові добра порада й необхідна допомога. А татко, як гранітна скеля, завжди стояв горою за всіх нас! Він ніколи не допускав, аби нас хто-небудь образив і принизив. Моїм братикам і сестричкам не вистачає поруч вічної пам’яті тата і мами, та їхні світлі обличчя й добрі справи назавжди залишаться в наших серцях!
У кожній родині п’ятьох дітей закладений міцний фундамент безцінної турботи світлої пам’яті їхніх батьків Віри Петрівни та Володимира Григоровича!
Яскравим прикладом чи не найгіднішого місця в житті вічної пам’яті матері п’ятьох дітей, Героїні Віри Петрівни Ярошенко сьогодні також може слугувати тепла розповідь ветерана культури, екс-начальника відділу культури Нововоронцовської райдержадміністрації та в минулому багаторічного керівника популярного у районі та в області народного аматорського колективу «Осіннє золото» КУ «Нововоронцовський районний будинок культури» Валентини Саланської «Я піснею вклоняюсь землякам своїм…» (райгазета «Вісті», 22.11.2018 р.).
Зі світлини на нас дивиться вродлива, усміхнена та привітлива Віра Петрівна, немов підбадьорює кожного з нас! Нагадуючи, що намічене Долею неможливо одним помахом руки обійти, а життєві прикрощі долає працьовита, цілеспрямована та вольова людина, з несхитною вірою в життя! Адже Вірі Петрівні не просто вдалося стати зразковою мамою й коханою дружиною! Такою вона була й залишиться у спогадах рідних та близьких, майбутніх поколінь нащадків! У неї було перше і єдине на все життя кохання! Не кожному смертному судилося це!
…Як не гірко писати, у велику родину Ярошенків 27 жовтня ц.р. лихою звісткою увірвався біль непоправної утрати: пішов із земного життя у незвідану Вічність їхній тато, батько, дідусь і прадідусь. А ще свіже в людській пам’яті золоте весілля Володимира та Віри Ярошенків.
— Це було не просте кохання, а начебто лебедина вірність світлої пам’яті моїх батьків Віри та Володимира, — сплакнула їхня середульша дочка Неля Володимирівна Коляда, заступник директора з виховної роботи ЗОШ№1. — Змалечку й у дорослому житті мої брати та сестри брали приклад із тата й мами. У них було чому повчитися не лише нам, а й онукам та чужим людям. Біль утрати дорогих нашому серцю батьків ніколи не стихне й не загоїться. Люди, котрі переживають вічну розлуку з найдорожчими людьми, як ніхто, нас зрозуміють і поспівчувають. Уже нема на білому світі моїх ріднесеньких мами і тата, а ми залишилися сиротами без їхньої ласки, поради й піклування.
Та життя не стоїть на місці! Добрі земні діла подружжя Віри та Володимира Ярошенків гідно продовжують їхні нащадки.
Непоправний біль утрати рідного брата Володимира переживають його рідні сестри та брати Ніна, Віктор, Славик та Любов. На мить, почувши про смерть рідної людини, на їхніх обличчях згасли радість, тепла посмішка. Й не лише рідні, а й близькі та зовсім чужі люди з болем у душі сприйняли втрату шанованого сотнями мешканців Нововоронцовщини та за її межами подружжя Віри Петрівни та Володимира Григоровича Ярошенків.
Проводжаючи в останню путь Володимира Ярошенка, подруга всієї цієї родини знатний працівник культури рідного краю Людмила Ліновська сказала:
— Тяжке невимовне горе спіткало родину Ярошенків: Володимир Григорович мов той лебідь, не витримавши розлуки за коханою дружиною, відійшов у Вічність за своєю лебідкою через 16 днів. Володимир Григорович народився 15 лютого 1943 року в селі Трудолюбівці в багатодітній родині, де прищеплювалося почуття дружби, любові, працьовитості, добра та злагоди. Володимир Григорович навчався у Миролюбівській середній школі, після закінчення якої проходив короткотермінову службу в лавах радянської армії, у прикордонних військах у далекому Туркменистані. Повернувшись у рідне село, зустрів Віру Петрівну. З нею прожив 53 роки щасливого подружнього життя. Одружившись, працьовиті молодята в колгоспі взяли позику та купили стареньку хатину. З хатини з року в рік дбайливо вибудовували своє родинне гніздечко, де й народжувалися їхні дітки. Все своє трудове життя Володимир Григорович невтомно працював у колгоспі ім.Чапаєва електриком, згодом — інженером-електриком. Добросовісно ставився до своїх обов’яків: його за працелюбність правління колгоспу неодноразово заохочувало похвальними грамотами та цінними подарунками.
Так непомітно він перетворився у статечного Володимира Григоровича, відрізняючись стійкістю характеру, силою духу та наполегливістю. Став людиною мудрою, врівноваженою, доброю. Разом з дружиною виховали п’ятьох чудових дітей, котрими пишалися: кожен здобув освіту, створив свої сім’ї, подарувавши дідусеві і бабусі 16 онуків і 3 правнуків. Цим дуже пишалися й сподівалися, що з них також виростуть порядні і, головне, щасливі люди.
Останні роки свого життя Володимир Григорович обробляв власний земельний наділ, збирав урожай, дбаючи про домашнє господарство. Вірі Петрівні поталанило: Володимир Григорович завжди був для неї добрим, любим чоловіком, тому й не раз казала: «Я за своїм Володею, як за кам’яною стіною!».
Садиба Ярошенків при в’їзді в село Трудолюбівку зразу впадає у вічі: чиста, затишна, охайна, з різнобарвними квітами та садочком, висадженими дбайливими руками господарів. А ще милують людське око чудові мистецькі вироби Володимира Григоровича:лебідь із лебідкою і п’ятеро їхніх діток, що символізують їхню родину…
Ось що повідала журналісту шанований людьми приватний підприємець із Нововоронцовки Лариса Бережна: «Восени 2017-го подружня пара Віра та Володимир Ярошенки зі села Трудолюбівки святкувала золоте весілля в нашому кафе. — пригадала Лариса. — Я та їхні близькі родичі постаралися зробити все, аби святковий стіл радував смакотою Ярошенків та їхніх гостей. Понад півстоліття тому вони стали на перший весільний рушник. І їхня мрія відзначити золоте весілля таки здійснилася! А скільки теплих слів подяки у день сімейного торжества ми почули від них та їхніх дітей! Не передати словами, як любили та поважали сини та доньки і внуки героїв сімейного торжества, від чистого серця вітаючи їх із пам’ятною датою — 50-літтям подружнього щастя! Дуже й дуже шкода, що Віра та Володимир так несподівано покинули земне життя. Впевнена: про них ніколи не забудуть ні діти, ні внуки, ні правнуки, ні односельці, ні колишні керівники району, ні люди, з якими вони працювали і так щиро спілкувалися!»…
Світла й вічна пам’ять подружжю Вірі Петрівні й Володимиру Григоровичу ЯРОШЕНКАМ, які пішли у непідвладну людському розумові Вічність! Їхні справи гідно продовжують діти, внуки та правнуки!
Микола ГУРЕПКО, журналіст і письменник, член НСЖУ, НСПУ і НСНЖУ, удостоєний медалі «За працю і звитягу» — державної нагороди України, відзнаки Президента України, Почесної грамоти Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом».
На фото: Золоте весілля подружжя Віри Петрівни та Володимира Григоровича ЯРОШЕНКІВ. Осінь 2017 року; публікація в Херсонській обласній газеті «Наддніпрянська правда» «СТО ПІСЕНЬ ВІРИ ЯРОШЕНКО»,2 листопада 1991 р.
ВІД ВЕЛИКОЇ РОДИНИ ЯРОШЕНКІВ
Наша родина понесла тяжку втрату: за нетривалий проміжок часу відійшли у неосяжну людським розумом Вічність найрідніші та найдорожчі для нас мама Віра Петрівна і тато Володимир Григорович. Ми їх оплакуємо й дуже сумуємо. Та вже ніколи не відчуємо їхніх тепла та ніжності, не радітимемо разом із ними успіхам рідних людей. Дуже боляче пережити горе, та їхня добра наука не дадуть нам зійти з обраних шляхів життя. Ми, наші діти та внуки – нащадки родоводу Ярошенків від усієї душі дякуємо наділеним милосердям і добротою людям, котрі безкорисливо підтримали та розділили з нами біль непоправних утрат! Це – близькі та рідні нашої родини, голова Нововоронцовської селищної ради Володимир МАРЧУК та його сім’я, директор Нововоронцовської ЗОШ№1 Олена СЕМЕЛІТ та трудовий колектив школи, вчителька цієї ЗОШ Ірина САЩЕНКО, Високопільський РЕМ і ЕЗ (начальник Сергій СОРОКОТЯГА), настоятель Свято-Миколаївського храму в смт Нововоронцовці, благочинний Нововоронцовського округу УПЦ архімандрит Серафім (КАДУБ’ЯНСЬКИЙ), Нововоронцовська дільниця Високопільського РЕМ і ЕЗ, начальник Нововоронцовського районного сектору Головного управління ДСНС у Херсонській області, майор служби цивільного захисту Євгеній МАГДА та його сім’я, начальник відділу в Нововоронцовському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області Микола КОЛЮБАНИЧ і його сім’я, подруга нашої родини Людмила ЛІНОВСЬКА та її сім’я, працівники культури та воїни-афганці району, односельці та інші з добрим серцем люди.
Сини Сергій, Володимир, дочки Олена, Неля, Людмила, зяті Сергій, Андрій та Максим, невістки Валентина і Юлія,16 внуків і 3 правнуки.
смт Нововоронцовка – село Трудолюбівка, Херсонської області.
