Доброго дня, дорога редакціє газети «Вісті»!
З масою найкращих побажань до Вас Черкащина.
Не впевнена, що мій лист потрапить за зазначеною адресою, бо щоденно все змінюється, тому відправляю як «на село дідусеві», але дуже сподіваюся на диво.
Декілька років тому я з’являлась на сторінках Вашого видання з легкої руки Олександра Семеновича Циганка: друкувалися сторінки з моєї книжки «Планета долі».
На жаль, життя швидкоплинне, і нещодавно я була, що називається, «збита на злеті» звісткою, що цієї прекрасної Людини більше немає з нами. Промовчати – означало б зрадити те добро і світло, яке протягом багатьох років випромінювала його душа.
Мабуть із запізненням, але я присвятила світлій його пам’яті вірш «Прощальне слово». Зреагувала миттєво, просто в часі трішечки розминулись. Сподіваюсь, він мене пробачить, бо розумів завжди по-батьківськи. Та й родині, напевно, буде приємно. Адже, людина жива доти, поки її пам’ятають.
При можливості надрукуйте, будь ласка, вірша в газеті. Олександр Семенович був провідником моєї творчості у Вашому краї.
Прощальне слово
Незабутньому колезі по перу, Людині широкої і світлої душі Олександру Семеновичу Циганку присвячую (Посмертно)
Чорна звістка
Огорнула щире слово,
Що сховалося
У закутках життя.
Чорна стрічка
Болем впала на розмову,
І Ви потай
Відійшли у небуття.
Поза зону, в недосяжність
Ліг мобільний,
По якому спілкувались на свята…
А рядочки всеосяжні
В книзі білій Нам нагадують:
«Життя – не суєта».
Наче фільм,
В якому кожен є героєм,
Наче пісня,
Що повік не відзвенить.
І щоденно закликає
Нас до бою
Ця коротка неповторна,
Дивна мить.
Ваші вірші –
Чесна сповідь перед Богом,
Гімн Любові,
Що в руках тримає світ!
Чом так стрімко
Обірвалася дорога?
Ви в який тепер
Полинули політ?
В спілкуванні
Пропливло шістнадцять років.
Непомітно,
Ніби хвилі по воді…
Та поезія
В рядки карбує кроки.
Вони впевнені й надійні,
Як тоді.
Зараз тиша…
Ріже на шматки свідомість
Лезо думки,
Що вас тут уже нема
Темна ніша
Заховала дивну повість,
А, можливо,
И незавершений роман.
Захололи незбутні
Струни серця,
Що несли мене
Крізь відстань на руках.
Лише спогад
Вашим голосом озветься…
Та й розтане
У заплаканих думках.
Так шкода,
Що я спізнилась на розмову!
Й смерть підступна
Вмить натиснула курок…
В Царство Неба
Шлю для Вас
Прощальне слово
Незабутній Олександре Циганок.
Поліна Внучко, с. Рождественське, Золотоніського району, Черкаської області.
