Автор: В.Д. Чернієнко, голова ветеранської ради села.
Історію нашого села творили люди, а ними керували талановиті керівники. Тому хочеться розповісти про діяльність людей, які вплинули на розвиток подій у житті Любимівки.
На початок 50-х років життя села налагоджувалося після воєнного лихоліття. Село складалося всього з однієї вулиці у кілька десятків будинків. У радгосп «Піонер», що був організований у селі ще в 1930 році, приїхав новий директор Пасльон А.І. із дружиною. Вони були із «тридцятитисячників»; так називався рух, який об’єднав волонтерів, що добровільно поїхали із міст у села, щоб піднімати сільське господарство. Обоє вони були за фахом інженери, прибули у село із міста Запоріжжя, де працювали на авіаційному заводі. Старожили згадували про них, як про людей освічених, культурних, але вимогливих і добрих господарів. За час їх роботи у селі зміцнів автопарк, яким завідувала Феня Ісаківна Пасльон, оброблялися і давали добрі врожаї поля радгоспу, що складали десять тисяч гектарів. Почали будувати нові будинки уже на іншій вулиці, яка дістала назву Нова. У кінці 1956 року Пасльона А.І., як талановитого авіаконструктора, відкликали на завод, а в село приїхав інший директор.
Чирко Василь Юхимович очолив радгосп «Піонер» у кінці 1956 року, змінивши свого попередника Пасльона А.І. Василь Юхимович народився 24 жовтня 1922 року на Донеччині, закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут, після чого працював агрономом у Каховському районі Херсонської області.
Господарство швидко міцніло, розширювалося тваринництво, яким керував досвідчений зоотехнік, учасник Великої Вітчизняної війни, Петро Іванович Крилов.
Будувалися нові ферми, зміцнювалася технічна база господарства, зводилися нові будинки для жителів села. У 1957 році був збудований Будинок культури, який на той час був найгарнішою спорудою у селі. Попереду нього був поставлений пам’ятник загиблим воїнам. Біля братньої могили, розташованої поряд, посаджені квіти. Особливою гордістю любимівців був великий фруктовий сад, закладений під керівництвом дружини директора радгоспу, теж агронома, Євдокії Семенівни Чирко.
Крім житлових будинків, які будувалися швидко, бо треба було забезпечити житлом сім’ї переселенців, які прибували із західної України, будувалися також інші споруди. Було зведено нове приміщення контори радгоспу, яке стало центром нової вулиці, що стала називатися Центральною. На радість жителів села збудували приміщення лікарні, у якій працювали лікар, акушерка, було відведено місце для аптеки. Щоб іти в ногу з часом, було висунуто гасло дорівняти село до міста, почали споруджувати двоповерхові нові будинки. Їх було зведено три, але таке починання не викликало особливого захвату населення, бо кожен житель села волів мати окрему садибу, тому будувати багатоповерхівки не стали. Значним надбанням у ті часи було будівництво центральної ремонтної майстерні, у якій була велика потреба. Значною подією було також відкриття дитячого садка. Чирко В.Й. був нагороджений орденом «Знак пошани».
Шкода Василь Йосипович працював директором радгоспу «Піонер» з 1970 по 1974рр. Це був чудовий господар, ініціативний, енергійний, суворий і вимогливий. Виконуючи своє головне завдання – давати державі побільше молока і м’яса, обробляти поля, вирощувати високі врожаї. Він велику увагу приділяв соціальній сфері, мріяв зробити село красивим, людей заможними. За його ініціативою було розпочато будівництво нової триповерхової школи, яка була зведена за два роки. Першого вересня 1973 року 354 учні школи сіли за парти у новому приміщенні. Василь Йосипович лишив по собі ще один слід в історії нашого села: попереду школи, у центрі села, було розбито чудовий парк. Проект закладки парку підготували спеціалісти Херсонського «Зеленгоспу».
Старі будівлі на перехресті вулиць були знесені, а на їх місце завезли родючий грунт, розмітили доріжки, визначили місце для меморіалу, який був установлений у 1973 році. Спеціально для парку були завезені різноманітні саджанці: софори японської, горобини, ялини звичайної та сріблястої, туї, верби плакучої, липи, каштана, в’яза дрібнолистого. Все це заступник директора Євтушенко Григорій Васильович привіз із м. Красний Луч Луганської області. З Нововоронцовського плодорозсадника були завезені кущі чудових троянд.
У 1974 році Василь Йосипович був переведений в інше господарство. Пізніше жителі нашого села з сумом дізналися про те, що він загинув унаслідок транспортної пригоди.
Заранкін Микола Володимирович народився 23 лютого 1937 року в с. Нововоскресенське Нововоронцовського району Херсонської області. Трудову діяльність почав шофером радгоспу «Піонер» у 1954 році. Після служби в армії закінчив сільськогосподарський інститут у м Херсоні і отримав спеціальність ученого агронома. У 1969 році обрали секретарем парткому радгоспу «Піонер», а в 1974 році замінив Шкоду В.Й. на посту директора радгоспу. За період керівництва радгоспом з 1974 по 1981 роки у селі продовжувалося соціально-культурне будівництво. Щорічно зводилися не менше двох десятків житлових будинків, на тваринницьких фермах обох відділків радгоспу були створені профілакторії, відділення зв’язку переведено у нове приміщення і оснащено автоматичною телефонною станцією, збудовано автобусну зупинку і вирішено питання заходу рейсового автобуса у населений пункт. У 1977 році споруджено торговельний центр. Побудовано важливі виробничі об’єкти: чотирирядний корівник, кормоцех на свинофермі. Велике будівництво продовжувалося і в наступних роках: було споруджено аптеку, медпункт, склад мінеральних добрив, свинарник, заасфальтовано 6 кілометрів доріг. У 1979 році парк відпочинку було обладнано різноманітними атракціонами, він став улюбленим місцем відпочинку жителів села.
У 1981 році Микола Володимирович виїхав на постійне місце проживання у м. Херсон, де працював спочатку заступником директора спецрадгоспу «Херсонський», а потім очолив його. У 1995 році вийшов на заслужений відпочинок, маючи загальний трудовий стаж 42 роки. Нагороджений орденом
Трудового Червоного прапора.
Моргун В.О. був сам дисциплінований і вимагав цього від усіх головних спеціалістів радгоспу. Вдумливий, знаючий, йшов в ногу з життям. За спеціальністю він був інженер, з червоним дипломом закінчив ВУЗ у м. Мелітополі. Віктор Олександрович приклав багато зусиль, щоб удосконалювати усі механізовані системи дослідного господарства. З великою повагою відносився до робітників радгоспу. Любив спорт і всіляко підтримував його розвиток на селі.
Бєлов Вячеслав Олегович закінчив філологічний факультет, відділення російської мови та літератури, англійська мова Херсонського державного педагогічного інституту (1994); юридичний факультет Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова(2003); Інститут французької мови у м. Тель-Авів, Ізраїль (2004); Державний університет м. Нант, Франція,факультет прикладних іноземних мов, спеціалізація «Міжнародна торгівля» (2006); Інститут післядипломної освіти та дорадництва ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет», факультет економіки (2010). Вячеслав Олегович володіє англійською та французькими мовами.
Вячеслав Олегович Бєлов – директор ДПДГ « Піонер» з грудня 2011. Підприємство визнане Міжнародним економічним рейтингом «Ліга кращих», «Підприємство року» ( 2013, 2014, 2015). Завдяки високому професіоналізму Вячеслава Бєлова та під його керівництвом господарство відзначене Національним сертифікатом, що підтверджує: згідно з фінансово-економічними показниками, підприємство удостоєне почесного звання «Державне підприємство року» (2016 рік).
Завдяки діловій активності Вячеславу Олеговичу вдається з року в рік зміцнювати виробничу базу господарства, збільшувати обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Керівник дбає не лише про матеріальний добробут усіх, хто працює у ДПДГ «Піонер», а й про розвиток соціальної сфери села, його благоустрій.
У 2015 р. підприємством було збудовано та введено в експлуатацію два спортивних зали з атлетики, фітнесу та аеробіки; спортивно-розважальний комплекс, до якого входять майданчики з міні- футболу, волейболу, бадмінтону й сучасний відкритий басейн, а також літній кінотеатр та музично-розважальний майданчик. Крім цього ,відкрито шашково – шахматний та тенісний клуби. У дошкільний навчальний заклад придбана сучасна ігрова кімната-лабіринт. У попередні роки встановлено в сільському парку та дитячому садку ігрові майданчики для дітлахів. У 2017 р. відбудовано занедбаний колишній торговий центр у селі, де розміщено сільський дитячий розважальний комплекс.
Вячеслав Бєлов нагороджений почесними грамотами та відзначений подяками за вагомий внесок у розвиток Інституту зрошувального землеробства, сприяння розвитку вітчизняної науки, через випробування та широке виробниче впровадження у виробництво завершених наукових розробок провідних наукових установ Національної академії аграрних наук України – директором Інституту зрошуваного землеробства НААН України (2012-2017рр.) , почесними грамотами Нововоронцовської райдержадміністрації (2015-2017рр.) за реалізацію програми соціально-економічного розвитку Нововоронцовщини. Почесною грамотою Херсонської облдержадміністрації у номінації «Підприємець року» (2016).
Весною 2018р. був нагороджений за участь у Міжнародному проекті «Україна й українці — цвіт нації, гордість країни» та орденом «Гордість і слава України».
Як і в кожної людини, котра всебічно розвивається та веде здоровий спосіб життя, у Вячеслава Олеговича є своє захоплення: сучасне п’ятиборство. Він — майстер спорту, шестиразовий чемпіон України, чемпіон світу та Європи в категорії «Masters» серед ветеранів, а також переможець та призер різних міжнародних турнірів.
Вячеслав Олегович – це приклад того, чого можна досягти у житті, якщо ставити перед собою мету й впевнено йти до неї. Користується повагою та авторитетом не лише у степовій Любимівці, а й у Нововоронцовському районі та за його межами. Його висока освіченість, ерудованість, діловитість, уміння знайти «ключик» до людських сердець, уміння працювати та орієнтуватися в ринкових відносинах, наполегливість у досягненні мети, вагомий внесок у розвиток села – все на благо Української держави.
Усі директори радгоспу, про яких сказано вище, були патріотами села. Вони дбали про добробут і процвітання рідної землі. Їх патріотизм допомагав зберегти й примножувати те, що створено було важкою працею попередніх поколінь.
Їх імена будуть залишені в історії села Любимівки, як приклад наслідування. Їм вдячні любимівці.
