З РАННЬОЇ ВЕСНИ ТА СПЕКОТНОЇ літньої пори,пройшовши через відшліфовану до сліпучого блиску залізничну колію,по якій курсують пасажирські та вантажні поїзди(потяги), а також сотні автомобілів та інших транспортних засобів, потрапляєш у буяння зеленими насадженнями та квітниками селище Високопілля. Мимоволі отримуєш задоволення й від із твердим покриттям центральної вулиці Визволителів. Нею без «капканів» та інших незручностей рухаються автомобілі та мотоциклісти. З-поміж капітальних споруд «серця» містечка вивищуються універмаг, привертає увагу комплекс красивого храму знань – гімназія та її гуртожиток; адміністративна будівля, а служб сервісу,себто магазинів, кафе тощо,зразу й не охопиш зором. І, не побоюся помилитися, в степовому Високопіллі не менш ошатних садиб, будинків та зеленого дива природи. аніж, скажімо,в місті Зеленолольську сусідньої Дніпропетрощини та в селищі Нововоронцовці, що межує з Високопільською територіальною громадою.До речі, Нововоронцовську територіальну громаду успішно очолює Володимир Володимирович Марчук, дбайливий господар.
Можна багато розповісти про сотні й сотні славних працелюбів минулих десятиліть і наших днів із Високопілля та територіальної громади в цілому. Та ж мета журналіста одна:познайомити читача з родиною працелюбів Анатолія Семеновича та Любові Миколаївну Колядів та їхніми нащадками з села Нововознесенське Високопільської ТГ.А, а точніше, з їхнім старшим сином Андрієм і його сім’єю, яка мешкає та працює в Нововоронцовці.
Андрій Анатолійович люб’язно поділився з журналістом своїми спогадами про раннє дитинство та чи не найдорожчих для нього близьких людей.
– Мій отчий поріг ніде інде, а в маленькому селі Костирка на Високопільщині, – каже він. – Мешкали в будинку неподалік із оселею дідуся та бабусі на одній із двох вулиць. Більше вулиць на той час не було. З малолітства в моїй пам’яті з малолітства закарбувалися чепурний садочок біля хати дідуся та бабусі. Тут тягнулися до сонця яблуні, вишні, абрикоси, кущі смородини та інші ягідники. А ще, повірте. мені запала в душу красива гра на баяні та спів одного з місцевих чоловіків. Правда,його обличчя та слів пісні не запам’ятав. Тут я кілька років пізнавав земне життя, а згодом мої батьки переїхали на постійне місце проживання в село Нововознесенське. Та ж ми не залишали без піклування й тепла рідних дідуся і бабусю. Як батьки, моя старша сестра Лілія, я та молодший братик Олексій часто навідувалися до них у гості. Бувало, пригощали смачним українським борщем із пампушками, підрум’яненою печенею з домашньої птиці, парним молочком від корівки, яблучно-вишневими киселями та іншою смакотою. Пригадую, як ненав’язливо дідуня і бабуня навчали нас уму-розуму. Як-то:берегти рідну землю і українську державу, в якій народилися,як слід жити серед людей,аби нікого не образити та не зійти на хибну стежку, наказували, що слід старанно навчатися в школі та хоча б одному ремеслу і працювати сумлінно. І чинити людям добро, стояти гранітною скелею за своїх рідних та близьких, шанувати старших і молодших. Цьому ж навчали мене, сестричку та братика мої тато і мама. Й хоча вже не ходимо пішки під столом, а маємо власні сім’ї та ростимо спадкоємців,золоте батьківське слово найдорожче за всі скарби світу!..
СИН-ПЕРВІСТОК подружжя Анатолія та Любові Колядів Андрій, анітрохи не перебільшуючи,сумлінний працелюб,кращий із кращих керівник середньої ланки в енергетичній галузі Херсонщини,здобув середню спеціальну та вищу освіту. Він уміє працювати з людьми, кожному відкриваючи шлях до професійної самореалізації. Як кажуть його колеги-енергетики, їхній керівник вдумливий, приязний, відповідальний, чесний, завжди підтримає в разі необхідності. А ще зразковий чоловік і батько своїм трьом дітям! Це немало важить для його авторитету в трудовому колективі і в двох територіальних громадах – Нововоронцовській та Новоолександрівській.
Ще замолоду Коляди-старші працювали на совість і такими ж ростили, як виноградар п’янку лозу, донечку та двох синочків. І хоча, крім грамот та подяк у них нема інших відзнак за багаторічну сумлінну працю, найдорожчими стали повага та авторитет серед односельців, достойне місце в житті їхніх дітей. А втім, про батьків Андрія Анатолійовича з його ж слів.
– Скільки себе пам’ятаю, наш тато багато років працював із світанку до смеркання трактористом у колгоспі «Більшовик» села Нововознесннське, – розповів Андрій. – Чесно кажучи, у відстаючому господарстві більшості трудівників платили небагато рублів. Роками на зорі виїжджав у поле орати і засівати поля добірними насінням, а з вечірніми сутінками,дуже стомлений, повертався додому.Для нашого тата надійною віддушиною була родина та зимня пора, Хоча,правда, також не сидів без роботи, а ремонтував уже не новий трактор до весняно-польових робіт. І охоче підсобляв іншим механізаторам. Тепер на заслуженому відпочинку, та не випускає з рук механізаторське ремесло, яке годувало усіх нас і його самого. Професія стає у великій пригоді в домашньому господарстві та людям. Мамка Любов, як і батько, закінчила профтехучилище, багато років працювала стюардесою теплоходу «Тарас Шевченко». Пасажирське судно щодня курсувало Дніпром з Херсона до Голої Пристані, з Канева до Києва й у зворотному напрямку. Та ж через недолугі реформи та недбалість у водному господарстві місцевого та загальнодержавного рівнів, довелось закрити не лише цей популярний серед сотень пасажирів водний маршрут, а й інші…
Не сиділа без діла Любов Миколаївна, ставши майстром перукарської справи в Будинку побуту райцентру. До речі, журналісту під час одного з редакційних відряджень у минулих роках від обласної газети «Наддніпрянська правда» у Високопільський район, поталанило побачити, як ця жінка працює, даруючи землякам та гостям містечка якісні перукарські послуги й привітливу посмішку. Нині ж жінка-трудівниця господарює з чоловіком на власній садибі, піклуючись про близьку рідню. Вона заслужила на відпочинок! Та всім відомо, як доводиться виживати в нинішніх умовах безгрошів’я та безробіття…
Не розгубилася на життєвих крутосхилах Андріїва сестра Лілія Бедринець. Відповідально ставилася до посади секретаря Нововознесенської сільради, а нині разом із чоловіком Сергієм Петровичем працює на землі-годувальниці. Молодший Олексій Коляда успішно закінчив Архангельське ПТУ№10(з 2003-го – Архангельський аграрний ліцей) на Високопільщині. Сумлінно працює на будівництві суден у містах Херсоні, Миколаєві та Одесі.Його другою малою батьківщиною, як і старшого брата Андрія, стала Нововоронцовка.
У кожного з нащадків Колядів-старших чудові власні родини. Не виняток і сім’я Андрія Коляди з Нововоронцовки.
З просторого електрометра АТ «Херсонобленерго» Андрій Коляда доріс до старшого майстра Північного регіонального управління розподільних мереж. Від АТ «Херсонобленерго» заслужив не одне заохочення за сумлінну працю иа високий професіоналізм. І Грамоту Нововоронцовської селищної ради йому вручили привселюдно ,приурочивши до державного свята. І не один рік був членом виконкому Нововоронцовської селищної ради. У А.А.Коляди два дипломи:Криворізького технікуму Національної металургійної академії та Криворізького національного університету. А його працьовита та високоосвічена дружина Неля Володимирівна(в дівоцтві Ярошенко) –вчитель історії і заступник директора з виховної роботи Нововоронцовського закладу повної загальної середньої освіти №1 Нововоронцовської селищної ради. Тут же навчаються діти подружжя Колядів Владислав,Софійка і Златочка.
Їхнє майбутнє в руках шанованих людьми тата і мами та педагогів.
Микола ГУРЕПКО, журналіст і письменник, журналіст ІА ВГО «ЖУРНАЛІСТИ ПРОТИ КОРУПЦІЇ», м.Київ. член НСЖУ і НСПУ, відзначений медаллю»За працю і звитягу»,державною нагородою, відзнакою Президента України, Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом» і нагрудним знаком, десятками інших.
