Тимчук Марина Остапівна потомок славного роду Дудченка Макара Кузьмича, досвідченого ватажка трудівників села. Його ім’я пов’язане з початком створення колгоспів. Уродженець Чернігівщини пов’язав своє життя з Херсонщиною.
Агроном за спеціальністю він більшу частину свого трудового шляху пропрацював головою колгоспу ім.Леніна в Нововоронцовці. З економічно відсталого господарства стало передовим підприємством області. Макар Кузьмич у 1966 році одержав звання Героя Соціалістичної праці з врученням Золотої медалі “Серп і молот.” Керівник -глиба. Був мудрим, рішучим, чуйним, допомагав людям, Його любили, поважали, розповідаючи про нього легенди. Одна з вулиць у селищі носить його ім’я, вулиця Дудченка. Прикладом, добрими справами залишив на землі та у пам’яті нововоронцовців вічний слід. Батько Марини Остапівни був сином Макара Кузьмича. Дівчинка росла в люблячій родині. Та доля не квіти.
Горе прийшло раптово. Коли дівчинці було 12 років вмирає тато, коли вона закінчила школу і мав бути випускний, помирає мама. Це була величезна травма. Період, коли так потрібна підтримка, допомога рідних. Вона рано залишилася сиротою. Жила з бабусею, якій було за 80 років. Невдовзі вмирає бабуся. Цей період життя захмарений чорними фарбами. Та вона рук не опустила. “Треба триматися,”- постійно переконувала себе. Підтримували її в цей період тітонька Алла та її чоловік дядько Павло, друзі. Після закінчення школи Марина вступає до Криворізького гірничо-економічного технікуму, навчається заочно, а тим часом працює санітаркою в районній лікарні. У лікарні все повинно бути стерильно. Тож вимити підлогу, особливо коли дощ, а число пацієнтів за день пройде чимало, справа для дівчинки нелегка. Та Марина справлялася бездоганно. Це були перші кроки її трудового шляху.
Проценко Л.
