Сімнадцятирічна Марина не боїться фізичної праці, свої обов’язки санітарки виконує добросовісно. В юному віці вона усвідомлює зміст людських відносин, про неї схвально відгукується її керівництво.
Зі своїм майбутнім обранцем Тимчуком Юрієм познайомилася по телефону. Він стає для неї надійною опорою, підтримкою у житті. Доля випробовує її на різних виробничих ділянках радгоспу “Піонер”. Це і будинок тваринників на фермі, польовий стан радгоспу під час жнив, де готували їжу хліборобам, диспетчерська в центральній конторі, а в непрості часи застою займає посаду секретаря в приймальні директора радгоспу.
Багатьом любимівцям вона вдячна за підтримку, допомогу, та були й такі, що принижували, показували свою зверхність. Бог їм суддя, як то кажуть. Вона витримала все, стала впевненою, стійко приймала поразки, завжди знаходила вихід з різних ситуацій. Жителі села виявили довіру і обрали Марію Остапівну депутатом сільради. По життю вона оптиміст. Любить посадити і доглянути городину, зробити овочеві заготовки на зиму, плекає свої квіти біля будинку, а ще у неї талант до вишивання. У кімнатах на стінах висять в рамках вишиті нею картини. Навіть під час окупації, часто під ворожими обстрілами, вишила три картини.
Проценко Л.
