На фото: Олег СЕМЕНЮТЕНКО, командир взводу керованого мінування роти загородження інженерно-саперного батальйону.
До початку повномасштабної війни Олег СЕМЕНЮТЕНКО навчався у Львові. Юнак народився та виріс у мальовничій Нововоронцовці, пройшовши шлях від учня Нововоронцовського закладу повної загальної середньої освіти №1 до випускника військової академії. Після вторгнення на українську землю російських військ, став у бойовий стрій Збройних сил України.Сьогодні він командир взводу керованого мінування роти загородження інженерно-саперного батальйону. У інтерв’ю газеті «Вісті» Олег Семенютенко розповів, що спонукало його влитися до війська, наскільки змінилось його життя та світогляд.
КОР.: – Олеже, коли Ви вирішили для себе, що підете до війська, і що, на Ваш погляд, стало визначальним для добровільного рішення піти на війну?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: — Моє рішення піти на війну осмислене, — через вторгнення ворога, іншого вибору не було: рідну Україну необхідно захищати, тим більш, що я військовий за фахом.
Після закінчення школи вирішив, що хочу навчатися на заході країни, зокрема у Львові. Пропозиція вступити до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного для мене стала визначальною, і я без зволікань став курсантом. На той час, уже чотири роки тривала нав’язана росіянами війна на українському Сході, але це не зупинило мене в рішенні опанувати військову професію, оскільки я не боявся, і вже не уявляю себе інакше. У 2022 році, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, я навчався на четвертому курсі. В тому ж році закінчив академію достроково і, отримавши офіцерське звання, був готовий прийняти виклики служби та взяти на себе відповідальність та стати на захист України.
КОР.: — Як Ви опинилися у ролі командира взводу керованого мінування, і що відчували в перші дні служби?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: — Мене призначило командування. А першими відчуттями в ролі командира взводу стали відповідальність та невпевненість. Уявіть, перед вами стоїть взвод, десь тридцять дорослих чоловіків, набагато старших та досвідченіших. Зустрічаючись з ними вперше, зрозумів, що важливо здобути їх довіру та повагу, та показати, що я не просто новачок з Академії, а людина, котра має певні знання та навички. Ставлення до них не лише як до підлеглих, але й як до побратимів, партнерів у досягненні загальної мети — бойової готовності взводу — виявилося ключовим для успішного виконання завдань.
На фото: Олег під час виконання роботи
КОР.: — Які вміння та якості вважаєте найважливішими для командира у такій одиниці?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: — Поклик до професії та знання відіграють визначальну роль для командира, особливо при виконанні складних завдань, наприклад, встановлення протипіхотного або протитанкового мінного поля. В першу чергу, важливо мати глибокі знання та розуміння процедур і технічних аспектів виконання завдань.
По-друге, необхідно вміло та вдало підходити до виконання кожного завдання. Це включає в себе постановку попередніх бойових розпоряджень, рекогносцировку місцевості та чітке знання послідовності прийняття рішень…
Крім того, рішучість та логічний підхід відіграють ключову роль в успішному керівництві. Важливо розуміти та враховувати всі фактори, які можуть вплинути на виконання бойових завдань.
КОР.: — Командиру важливо підтримувати високий рівень морально-психологічної стійкості у підлеглих перед стресовими ситуаціями. Як вдається досягти цього?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: — Розмовами та поясненням ситуації. Мої хлопці завжди готові до будь-яких викликів, та вони не тільки виконують завдання, але й можуть підказати чи підправити щось. Ми завжди надаємо вибір особовому складу і не примушуємо нікого вирушати на завдання проти своєї волі. Важливо, щоб командир виявляв духовну стійкість, не показуючи своїх власних страхів чи переживань. Як командир, я враховую, що мої підлеглі можуть мати свої погляди та питання. Розповідаючи про майбутні завдання чи ризики, я намагаюся передати чітку картину ситуації, пояснюючи всі можливі наслідки.
Забезпечення нормальних умов для відпочинку та спілкування також важливе для створення позитивного морально-психологічного клімату. Це робить команду єдиною та готовою долати будь-які виклики, зміцнюючи їхню взаємодію та віру в успіх.
КОР.: — А які життєві уроки встигли засвоїти на теперішній час? Можливо, є досвід, який зараз Ви взяли собі зі свого військового шляху?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: — Гадаю, це прозвучить банально, але я зрозумів, що в такий непростий час треба жити одним днем, насолоджуватися та дорожити кожною хвилиною поруч із рідними, друзями.
Щодо військового досвіду, то скажу, що постійне та наполегливе навчання – ключ до успіху. Не можна витрачати час даремно; інтернет, паперова та електронна література – це безмежні ресурси, які слід постійно вивчати. Окрім статутів проведення бойових дій, наш досвід розвивається завдяки обміну інформацією про озброєння та тактику. Стараємось вивчати різноманітні види озброєння, не забуваємо про вивчення противника – його тактику, використані знаряддя, встановлення мін та саморобних вибухових пристроїв. У практиці це означає бути добре підготовленим та інформованим, аби ефективно діяти в будь-яких обставинах.
КОР.: – Які, на Вашу думку, висновки військовим необхідно буде зробити і зараз, і по закінченню цієї війни?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: – У людей різні світогляди, тож і висновок кожного військового буде різним. На мою думку, важливо підкреслити необхідність посилення бойової готовності для захисту України. Війна триває майже десятиліття, а безпека країни залишатиметься великою загрозою, доки існує держава-терорист росія.
Постійна робота над удосконаленням озброєння, навчанням та змінами тактики та стратегії стає важливою необхідністю для забезпечення ефективної відповіді на злочини ворога.
Також важливо дбати про підготовку цивільного населення, щоб забезпечити його безпеку та правильне реагування на можливі нестандартні ситуації.
КОР.: – Чи є якісь особливі традиції чи ритуали у Вас та Вашого взводу перед підготовкою до виконання важливих бойових завдань?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: – Не скажу, що це ритуали, але іноді, наприклад, перебуваючи на Донеччині, перед кожним завданням знаходили хвилинку, щоб зупинитися на горнятко кави в одному з населених пунктів. Хтось випивав склянку ароматного напою, хтось ще й цигарку палив, заодно налаштовувалися на важливу роботу. Повертаючись назад, теж не забували заїхати на каву. Така маленька традиція допомагала зібратися з думками і налаштуватися на продуктивну роботу.
КОР: — Як Вас підтримує Ваша родина у такий важливий період військової служби? Чи розділяють вони Ваше рішення піти на війну?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: — Моя родина для мене – це не лише надійна опора, а й джерело найтепліших емоцій та підтримки. Щодня вони надихають мене своєю безмежною любов’ю і турботою, і я вдячний за можливість поділитися своїми думками та отримати цінні поради від мами, тата та вітчима, бабусі та дідуся.
Мудрість та непохитна любов, яку вони передають, – це своєрідний компас у моєму житті. А безмежна теплота від молодших братика та сестрички роблять кожен день неповторним і наповненим особливими моментами.
І хоча спочатку найрідніші не поділяли мого рішення піти до війська, адже, як і всі батьки, вони хвилюються за свою дитину, то з часом змирилися і зрозуміли, що це моє покликання – захищати Україну. Тепер вони висловлюють свою повну підтримку, розглядаючи мою службу як важливий внесок у загальний добробут та безпеку нашого народу.
На фото: Олег з мамою Галиною
КОР: — А чи є підтримка від друзів, односельців?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: — Не лише друзі й знайомі мої та моїх батьків виявили велику підтримку, але й односельці допомагали різним чином. Коли тільки почалася повномасштабна війна, у мене не було коштів, аби придбати собі необхідне спорядження та амуніцію. Тому мені допомагали і коштами, і продуктами та іншими необхідними речами.
А щоденні розмови з друзями стали нашою традицією. Навіть коли я приїжджаю додому, ми завжди зустрічаємося, щоб поділитися враженнями та підтримати один одного. Спільно ми подолаємо всі труднощі та будемо турбуватися один про одного.
Ці щирі вияви підтримки свідчать про те, наскільки важливо мати оточення, яке розуміє та допомагає у важкі моменти. Це є ще одним джерелом сили та натхнення для продовження важливої служби на захисті рідної землі.
КОР: — Ви — молода людина, яка вже встигла багато чого побачити на непростому життєвому шляху. Що б Ви порадили своїм землякам, у тому числі молоді?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: — Перш за все, наполегливо всім раджу дотримуватися інформаційної тиші, оскільки є багато випадків, коли захисники гинуть через необережність цивільного населення у поширенні конфіденційної інформації у соцмережах чи месенджерах. Варто пам’ятати, що така необачність може призвести не лише до втрат життів, а й до кримінальної відповідальності.
Молоді, яка виростає в умовах війни, важливо не забувати про освіту. Знання – це надійний шлях до розуміння та вміння захищати себе. Враховуючи, наша країна перебуває в стані війни, вивчення навичок, які можуть виявитися корисними, є важливим завданням. Варто знати, як тримати у руках автомат, оскільки можливість підготовки в армії може бути обмеженою. Моя власна військова підготовка тривала роки, і я розумію, наскільки важливо бути готовим навіть у короткий термін.
КОР: — Як Ви знаєте, незабаром День Збройних Сил України? Які відчуття викликає наближення цього свята?
О.СЕМЕНЮТЕНКО: — По-перше, для військових це — не лише розуміння самих викликів служби, але й гордість за можливість служити Батьківщині та відданість виконанню своїх обов’язків. День Збройних Сил — не просто формальність, хоча й прості привітання та теплі слова мають велике значення для тих, хто захищає країну. Цей день має нести щире усвідомлення усіма українцями важливості внеску військових, незламних дівчат та хлопців у безпеку та захист України.
Крім того, мабуть, для кожного з нас це ще й день смутку за тими, хто віддає свої життя у боротьбі за Незалежність.
Тому у День Збройних Сил України я закликаю своїх земляків та всіх українців пам’ятати про тих, хто загинув, та щиро дякувати тим, хто стоїть на передовій, захищаючи нашу рідну землю. Спільно ми будуємо краще майбутнє, а воно ґрунтується на єднанні, силі та невичерпному патріотизмі.
Спілкувалася Ірина КОШАРСЬКА, редактор газети Нововоронцовщини «Вісті», член Національної спілки журналістів України.
На фото: Олег СЕМЕНЮТЕНКО. Фото з особистого архіву захистника.
